Ви знаходитесь тут:
- Головна
- Сторінка психолога
ЯК ПЕРЕЖИТИ ГОРЕ ТА ВТРАТУ – ПОРАДИ ПСИХОЛОГІВ
Наразі вкрай важливо дбати про власне фізичне та ментальне здоров'я. Як зазначають психологи, у такий час не варто говорити, що треба бути сильними та триматися, варто дозволити собі відчути емоції, з якими супроводжуються зміни.
У пригніченому стані важко відпустити втрату, особливо якщо почуття не прожиті. Не забороняйте собі сумувати, душевні рани не затягуються у такий спосіб. Що можна зробити?
- Визнайте горе
Стримане горе нагадує про себе та позбавляє можливості спокійно насолоджуватися життям. Якщо не давати йому вийти назовні – тривожність, депресія чи залежності неминучі.
- Дайте собі час
Горе не підпорядковується розкладу. Залежно від тяжкості втрати, воно може затягуватися. Біль інколи вщухає та наростає, а емоції, що здавалися пройденими, знову повертаються. Звертайте увагу на власні почуття, це допоможе зрозуміти ситуацію та прожити досвід.
- Співчувайте собі
Втрата, обтяжена виною чи жалем, повільно підточує наше «Я» та змушує соромитися подій, яких не змінити. Не бійтеся простити себе за все, на що не мали впливу. Це допоможе повернути втрачену цілісність.
- Спілкуйтеся з людьми
Якщо нас бачать, чують і приймають ті, хто пережив подібне, ми можемо прийняти себе. У тяжку мить втрати важливо спілкуватися з людьми у орієнтованих на вихід зі стану горя групах, адже це допомагає відчути підтримку оточуючих. Зближення з іншими та приналежність до соціуму відновлює душевну рівновагу.
- Зрозумійте, що ви змінилися
Втрата залишає незабутній слід у нашій душі – нічого не буде так, як було раніше. Ми можемо тільки змиритися з горем і втратою, що цілком природно. Дозвольте собі рухатися далі.
Джерело інформації: https://mon.gov.ua/ua/news/yak-perezhiti-gore-ta-vtratu-poradi-psihologiv
ПСИХОЛОГИ І ПЕДАГОГИ ДБАЮТЬ ПРО ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ
Турбота про дитину неможлива без турботи про дорослих, які з нею поряд. Саме від психологічного стану дорослих людей, їхньої ресурсності, залежить стан дитини (власної чи учнів та вихованців). Група волонтерів-психологів, що реалізує проєкти для дітей, створила телеграм-канал “Подбай про себе”, метою якого є підтримання психічного здоров’я українців.
Щодня тут публікують максимально легкі та користі поради з питань безпеки, психології, цікаві факти та спостереження.
У коментарях учасники можуть спілкуватися з адміністраторами каналу – фаховими психологами. Експерти, які створюють матеріали для проєкту «Подбай про себе», наголошують, що відчувати страх – нормально, адже це природне почуття.
Страх має різні прояви інтенсивності:
- Тривога – тривалий невиразний страх щодо майбутніх подій. Вона виникає, коли ще немає реальної небезпеки, але її чекаєш, хоча і не знаєш, як впоратись із загрозою.
- Занепокоєння. У цьому стані емоційно відчувається логічний перебір майбутніх негативних варіантів розвитку подій та варіантів, як можна з ними впоратися.
- Переляк – раптовий страх від несподіваного подразника. Як зазначають фахівці, кожен українець відчув його в момент, коли вперше почув вибухи від ворожого вторгнення. У деяких стан переляку перейшов у паніку.
- Паніка – короткочасний і дуже сильно виражений страх, який виникає у хвилину небезпеки, супроводжується вираженими фізіологічними та поведінковими проявами. У стані паніки людина, як правило, майже або зовсім не контролює поведінку і думки.
- Фобія – сильно виражений нав’язливий страх, який загострюється в певних ситуаціях і не піддається логічному поясненню. В результаті розвитку фобії, людина починає боятися і, відповідно, уникати певні об’єкти, діяльність або ситуації.
Складніше впоратися зі страхами. Деякі з них, як кажуть фахівці, минуть після війни. З деякими потрібно працювати із психологом.
Попри складнощі пам’ятаймо, що треба радіти й жити далі, аби мати сили дбати про себе, рідних, друзів та знайомих.
Джерело інформації: https://mon.gov.ua/ua/news/psihologi-i-pedagogi-dbayut-pro-psihichne-zdorovya-ditej-ta-doroslih
ЯК ПІДТРИМАТИ ДІТЕЙ
У ЦЕЙ НЕПРОСТИЙ ЧАС ВІЙНИ
5 порад для батьків
1. **Бути поруч**: пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.
2. **Бути прикладом**: більшість способів давати собі раду з викликами передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як пораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими цього. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…
3. **Спілкуватися**: це так важливо для дітей, щоб ми допомагали їм розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні – на макро-рівні як народу, і на мікро-рівні як сім’ї. Це означає говорити з дітьми з повагою до їх внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати – як можемо – бо не завжди ми знаємо відповіді і у цьому теж важливо бути чесними. Це не означає теж втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до Перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з Правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!
4. **Задіювати**: ми не знаємо, наскільки довгими будуть ці випробування війни – але час життя безцінний – і ми маємо жити, що б не було - ми маємо Жити. І звісно, ми не можемо не слідкувати за новинами, але ми не потребуємо бути безперервно в новинах – треба зосередитися на корисній дії. Для дітей, звісно, ці дії дуже різні і залежать від того, де ви зараз: вдома, у бомбосховищі і т.д. – це і вчитися, і малювати, читати/слухати казки, гратися (у різні способи, і не лише в телефоні – є стільки стосункових ігор), допомагати по дому, молитися, робити добрі справи, займатися спортом і т.д. Корисна діяльність приносить добрий плід, вона зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам дорослим…
5. **Відновлюватися**: це випробування може бути тривале, а відтак брати чимало нашої енергії – а тому ми потребуватимемо часу на регулярне відновлення сил. І ми, і діти. А тому так важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили – як заряджання телефону – коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербенк». Тож подбаймо, щоби у режимі дня дітей обов’язково були і сон, і добра їжа, і час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось, що є Світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.), і що нагадує їм у ці темні часи – що є Світло - правди, любові, мужності - і це Світло неминуче переможе, бо воно непереможне…
P.S. Дослідження кажуть, що діти, стикаючись з випробуваннями не обов’язково мають мати психологічні проблеми, а навпаки можуть демонструвати «посттравматичне зростання» - і це великою мірою залежатиме від підтримки дорослих. Вони можуть зростати у резилієнтності (психологічній стійкості), мудрості, вдячності, здатності будувати глибокі стосунки, знати, що у житті найголовніше… Тож нехай вони виростуть саме такими – наші діти!
Підготовлено партнерами проекту Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї", Інститут психічного здоров'я Українського Католицького Університету
Як говорити з дітьми про війну?
Ось кілька порад:
1. Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку.
2. Будьте терплячими. Маленькі діти можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу.
3. Будьте готові дати дитині відповідь про стан в країні, відповідно віку. Не підіймайте тих аспектів, про які дитина не запитує
4. Обіймайте своїх дітей це дає відчуття кордони, та безпеки.
5. Разом вовтузьтеся, будуйте халабуди, грайте. Діти добре самотерапевтуються через гру, супроводжуйте в цьому процесі, не нав’язуйте заняття, дитина сама поведе.
6. Проговорюйте інформацію, яку дитина повинна знати відповідно віку – адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама, як поводитись у разі небезпеки. Заспокоювати: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…»
7. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого не можна робити. Зберіть разом евакуаційну валізу.
8. Дозвольте почуттям бути. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся, як тобі погано …Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Показати як дорослі справляються зі своїм страхом. Допоможіть прожити цей імпульс – помалюйте разом, зліпіть щось з глини.
9. З підлітками треба перебувати в постійному довірливому діалозі, обмінюватися думками – це найважливіше, зокрема коли говоримо про насилля, війну. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч, я підтримаю…»
10. Дорослим важливо усвідомлювати свій стан і намагатися контролювати свої почуття, та свої реакції. Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова! Якщо дорослий не контролює ситуацію, сам себе – це лякає!
11. Мінімізуйте перегляд новин по ТВ.
12. Важливо продовжувати жити своїм життям, а не тривожним майбутнім. Займіться домашніми справами, підтримуйте повсякденні ритуали, які допоможуть впоратися з тривогою.
13. Заохочуйте до спорту, тренувань, робіть разом фізичні вправи.
14. Проговорюйте прості, лаконічні механізми, як можна підтримати один одного і тих, хто в небезпеці – поговоріть з ними телефоном, або напишіть листа, заспокойте, можна розповісти про себе.
Бережіть себе і своїх близьких!
СИМПТОМИ ПАНІЧНОЇ АТАКИ ТА НАДСИЛЬНОГО СТРАХУ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ:
відчуття нестачі повітря або задухи;
запаморочення, хиткість або млявість;
миготіння чи прискорене серцебиття;
тремтіння або дрижання;
потовиділення;
нудота або неприємні відчуття в животі;
деперсоналізація або дереалізація;
відчуття оніміння або поколювання;
припливи тепла/холоду;
біль або дискомфорт у грудях;
страх смерті;
страх втратити контроль чи збожеволіти.
ЩО РОБИТИ:
1. Дихальна вправа. Повільно вдихаємо через ніс. Видихаємо повітря вузьким ротом. Видих має бути повільніший за вдих.
2. Зволожуємо слизову оболонку рота маленькими порціями води.
3. Робіть періодичний масаж мочок вух та кінчика носа.
4. Швидко стискаємо та розтискаємо кулачки.
5. Відволікання.
Озирнись навколо (Уяви собі...)
" Знайди 5 речей, які ти можеш побачити! "
" Знайди 4 предмети, яких ти можеш торкнутися"
"Знайди 3 речі, які ти можеш почути "
"Знайди 2 речі, які ти можеш понюхати"
" Знайди 1 річ, яку ти можеш спробувати на смак".
6. Рахуємо подумки від 100 до 1.
7. Згадуємо слова пісні чи вірша.
8. При можливості випити теплий м'ятний чай.
9. Говорити дитині, що відчуття страху - це нормально. Страх допомагає нам зрозуміти та усвідомити, що відбувається. Необхідно навчитися контролювати свої відчуття та наближення страху (панічної атаки) та виконувати безпечний поведінковий алгоритм.
10. Дітям з 8 років можна розповісти все як є (звичайно, в межах розуміння дитини) без паніки у голосі. Маленьких дітей необхідно відволікати та заспокоювати та запевняти, що ви завжди поруч ( полоскотати, почитати книжечку, розглянути картинки, помалювати, вигадувати короткі історії , пограти в слова, четвертий зайвий, вивчити чи повторити назви пору року, місяців, придумати риму (рифма) до слів, рахунок до 10 (20,30,40...) і назад до 0, імена та по - батькові членів родини тощо - все у ігровій формі ) , подивитись хороший мультик на телефоні (зараз можна)
10. Посміхайтесь дитині, дивіться їй в очі.
11. Пам'ятайте, чим спокійніші ви , тим впевненіше почувають себе діти та близькі поруч з вами!
БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ ТА СВОЇХ БЛИЗЬКИХ
за матеріалами Ірини Дирявки, практичного психолога КЗПО "Міський Палац дітей та молоді" Дніпровської міської ради
